Самогубство – це тривалий процес, що визначається різними факторами – генетичними, психологічними, соціальними, психопатологічними, культурними, економічними тощо. Самогубство – це добровільний, небезпечний для життя акт, який людина сама вчиняє, спричиняючи смерть. Найчастіше такий вихід зі своїх труднощів обмірковується роками. По-перше, людина тільки й думає про самогубство, особливо стикаючись із кризовою ситуацією, тому «в’язкі» суїцидальні думки можуть посилюватися або повністю зникати. Виникає бажання не існувати, померти, перестати страждати, але самогубство здається неможливим. Коли думки не вщухають, людина не тільки думає про самогубство, яке може закінчитися смертю, але й починає прагнути до нього. Самогубство сприймається як єдиний вихід для вирішення труднощів та полегшення страждань. Зі зростанням болю люди починають розглядати різні способи самогубства, обмірковувати конкретні деталі та необхідні засоби, поки задуманий план не буде реалізовано, і людина не вчинить самогубство. Важливо сказати, що не кожен, хто думає про самогубство, має намір це зробити, і не кожен, хто намагається покінчити життя самогубством, гине. Процес самогубства можна зупинити будь-коли – звернувшись за професійною допомогою та спробувавши допомогти собі. Про неминучу загрозу самогубства можна запідозрити, якщо людина раптово змінюється (поводиться незвично, спілкується, йде на необґрунтований ризик), негативно оцінює себе, більше не може зосередитися, стає дратівливою, надзвичайно чутливою, переживає значні емоційні коливання, депресію, ізолює себе від близьких, багато говорить (жартуючи, обговорюючи) про самогубство, виявляє ознаки прощання (повертає подарунки, борги, пише листи). Надзвичайно важливо піклуватися про людину із суїцидальними схильностями, заохочувати її до розмови, ділитися своїми труднощами, пропонувати допомогу (як особисту, так і професійну) для подолання кризи.
